Свою історію багатошарове скло почало з кабін літаків та протигазних масок. Виробники ж автомобілів вважали, що відповідальність за свою безпеку має нести сам власник машини, а тому скло на автомобілі встановлювалося звичайнісіньке, побутове. Багатошарове скло на серійні автомобілі почали встановлювати у 1927 році, причому це було лише лобове скло. А ціна його в ті часи була обернено пропорційна якості, тому не багато автовласників мали бажання оснащувати свій автомобіль такими опціями.
І лише у 30-ті роки багатошарове скло почало встановлюватися масово, і це вже було не лише лобове, а також заднє та бічне скло.
На початку двадцятого століття виробництво скла здійснювалося циліндричним методом – розкатана циліндрична механічна заготовка піддавалася шліфуванню. Потім у виробництво було впроваджено прогресивніший спосіб, винайдений американською та бельгійською компаніями незалежно одна від одної. Скло безперервною розплавленою стрічкою витягувалося з печі, потім його прокатували два ролики з азбесту, після чого воно шліфувалося та полірувалося. Цей метод був так само недосконалий, як і початковий, оскільки поверхня набувала хвилястості, що спотворювала сприйняття реальності. Високоякісне ж багатошарове скло почали виготовляти у 1959 році. «Флоат-технологія» передбачає безперервну подачу сировини у вигляді стрічки з печі в герметично закриту ванну, атмосфера якої відповідає суворо заданим параметрам. Скло при такому способі виробництва набуває ідеально рівної поверхні, що не потребує полірування.
Загартоване скло, так званий сталініт, винайдено завдяки випадковості, прагматизму виробників та досвіду робітників. Технологія загартовування була вперше впроваджена у виробництво у 1929 році. Суть її полягає в наступному: спочатку скло розігрівається до +600-720 градусів Цельсія, а потім різко охолоджується в повітряному потоці до +300-450 градусів. Верхні шари остигають першими, при цьому в них з’являються залишкові напруги стиснення, завдяки яким і забезпечується термостійкість та механічна міцність скла. У разі пошкодження скло завдяки цим же напругам розпадається на дрібні шматочки, які не несуть у собі небезпеки. Загартовування збільшує ударостійкість скла в 5-10 разів, стійкість до вигину зростає втричі, а стійкість до перепаду температур – у 3-4 рази.
